Накази про створення команди супроводу

сильні сторони – це допоможе сформувати адекватну самооцінку. Здібності є в усіх дітей, їх потрібно лише виявити і розвивати. Будьте готові допомагати

дитині, однак, за найменшої можливості, посилюйте її незалежність.

Підбадьорюйте та заохочуйте дитину, щоб виховати у неї впевненість.

Хваліть дитину завжди за конкретну дію, будьте красномовними:

• «Ти дуже добре зробив …»

• «Я бачу, що ти набагато краще вчишся, коли …»

• «Я помітив покращення в …»

• «Хочеш, попрацюємо разом над …»

• «Я дуже ціную твою значну роботу та зусилля, витрачені на …»

• «Я бачу, ти добре попрацював над …»

• «Дякую, що ти ретельно виконав завдання…»

Як заохочувати дитину до впевненості та самостійності

· Складіть список усіх сильних сторін і потреб своєї дитини та часто

користуйтеся ним;

· якщо можливо, допомагайте вашій дитині висловлювати свої думки. Для

зразка висловлюйте перед нею свої думки вголос;

· наголошуйте на позитивному: визначайте, підтримуйте та формуйте сильні

сторони своєї дитини. Створюйте ситуації, де ці сильні сторони можуть

якнайкраще виявлятися. Визнання та похвала від інших утворюють міцне

підґрунтя для навчання нових і незнайомих навичок чи виконання завдань.

Уникайте порівнянь дитини з іншими дітьми, оскільки це нівелює

унікальність кожної особистості;

· надавайте вашій дитині можливості навчитися нового – займатися спортом

чи рукоділлям. Дітям потрібно відчувати, що вони щось вміють або знають,

як робити;

· створюйте для своєї дитини та підтримуйте ситуації, в яких вона відчуватиме

задоволення від допомоги іншим;

· сформуйте стабільні зразки суспільної поведінки. Вони допоможуть дітям

почуватися більш захищеними і краще вирішувати низку соціальних

проблем;

· вдома прищеплюйте своїй дитині позицію «я можу», щоб вона впевнено

випробовувала нові навички. Коли дитині не вдається досягати успіху,

намагайтеся виробити в неї ставлення до цього як до навчання, а не як до

поразок. Запитуйте: «Чого ти навчився?» або «Що ти зробиш інакше

наступного разу?».

Навчайте дитину навичок прийняття рішень

Впевненість приходить тоді, коли дитина має навички вирішення проблем

для прийняття правильних життєвих рішень. Дітям потрібен набір навичок, які б допомагали приймати рішення у мінливих умовах життя.

Щоб допомогти своїй дитині вирішувати проблеми, застосовуйте просту

модель їх вирішення:

1. Використовуйте стратегію заспокоєння – перед прийняттям рішення

порахуйте до десяти або застосуйте дихальну техніку.

2. Визначте проблему. Нехай ваша дитина висловить існуючу проблему своїми

словами. Можливо, вам треба поставити їй запитання, щоб допомогти у

цьому.

3. Сформулюйте можливі шляхи вирішення. Не критикуйте жодну ідею.

4. Звузьте варіанти, відкинувши ті з них, які будуть незручними або

непосильними для вашої дитини.

5. Зважте всі «за» та «проти» тих варіантів, що залишилися, а потім виберіть

найкращий з них. Запитайте: «Що буде, якщо ти спробуєш ось так?».

6. Обговоріть, що слід робити для втілення цього рішення і як діяти в разі

виникнення проблем.

7. Після прийняття рішення дійте.

8. Оцініть це рішення. Наскільки вдалим було прийняте рішення? Що

наступного разу можна зробити по-іншому? Чого ви навчилися? Формуйте

таким чином навички вирішення проблем у своєї дитини.

9. Обговоріть шляхи співпраці та активної роботи з партнерами для пошуку

взаємовигідних рішень.

Формуйте комунікативні навички дитини

Покращення комунікативних навичок дитини підвищує її шанси стати

впевненою, незалежною та успішною дорослою людиною. Ефективні

комунікативні навички дають змогу дітям висловлювати свої потреби та

побажання, розвивати соціальні стосунки.

Як будувати комунікативні навички вашої дитини

1. Заохочуйте свою дитину висловлювати власні ідеї, почуття, думки та

погляди, а самі уважно слухайте. В сім’ї обговорюйте події під час вечері,

поїздок на машині, прогулянок або перед сном.

2. Слухайте свою дитину. Додавайте кілька слів, щоб підбадьорити, заохотити

до спілкування. Коли навички активного слухання моделюються вдома,

дитина, ймовірно, повторюватиме їх під час свого спілкування з іншими.

3. Заохочуйте дитину ставити запитання.

4. Давайте дитині змогу спілкуватися з різноманітними людьми: сусідами,

членами родини, молодшими дітьми чи професіоналами.

5. Для тренування комунікацій у різноманітних ситуаціях використовуйте

рольові ігри.

Стимулюйте дружні стосунки

Дітям з особливими освітніми потребами можуть знадобитися підтримка

та заохочення для налагодження дружніх стосунків. Взаємодіючи з іншими

людьми, діти вчаться вирішувати свої власні конфлікти, розуміти суспільні

рамки, здобувати повагу інших і розвивати чуттєвість до унікальних потреб

інших людей.

Як розвивати дружні стосунки

• Обговорюйте елементи дружби – повагу, довіру, задоволення, прийняття.

• Заохочуйте дітей запрошувати їхніх друзів до себе додому.

• Запросіть друга вашої дитини на якусь сімейну подію.

• Запропонуйте групи, команди чи організації, до яких може приєднатися ваша

дитина – часто дружба виникає в організаціях, де в дітей є спільні інтереси.

• Заохочуйте дитину ставити запитання та демонструвати інтерес щодо інших

людей.

Навчайте обстоюванню власних інтересів

Обстоювати власні інтереси - означає висловлюватися та вживати активні

дії для покращення ситуації. Вперше діти набувають навичок обстоювання

власних інтересів під час спостереження, як це роблять за них батьки, шкільний персонал та інші люди. Чудовим способом підготовки дітей до самостійного життя є моделювання ефективного та співробітницького обстоювання власних інтересів. Діти, які навчилися обстоювати власні інтереси в юному віці, краще підготовлені до самостійності у старшому віці.

Як навчати дитину навичкам обстоювання власних інтересів

· Починайте змалечку обговорювати сильні сторони та освітні потреби

вашої дитини, а також спостерігайте, коли вона вчиться найкраще.

· Якомога раніше починайте залучати дитину до зустрічей з учителями.

· Допомагайте своїй дитині готуватися до зустрічей або розмов з

учителями та до інших ситуацій, що стосуються навчання. Виділіть час, щоб

допомогти своїй дитині записати необхідні для обговорення теми. Якщо

потрібно, проведіть рольову гру або моделювання ситуації.

· Допомагайте дитині встановлювати відповідні та реалістичні освітні цілі

та переглядайте результати після їх досягнення.

· Якомога більше залучайте дитину до оцінювання її діяльності.

· Допомагайте дитині бути підготовленою та організованою.

· Заохочуйте свою дитину сповіщати іншим, що зусилля помічені й

належним чином оцінені. Здатність позитивно впливати на інших – важлива

складова обстоювання власних інтересів. Створюйте можливості спілкування з ровесниками, які мають особливі потреби – діти зможуть у них також вчитися. Відеозаписи успішних результатів можуть бути сильним стимулом для деяких дітей (та їхніх сімей).

· Усвідомлюйте, як нелегко обстоювати власні інтереси та підтримуйте

намагання своїх дітей.

· Розумійте, що навички обстоювання власних інтересів слід

демонструвати, практикувати в рольових іграх, тренувати та оцінювати.

Надавайте активну підтримку в початковій та середній школі, щоб отримати

високі результати самостійної поведінки в старшій школі.

· Радьтеся з учителями своєї дитини щодо стратегій і пропозицій для

навчання навичок обстоювання власних інтересів.

Вплив сім’ї на успішне виховання та навчання

дитини з особливостями психофізичного розвитку

Дитина з особливостями психофізичного розвитку - не пасивний член суспільства, а особистість, яка має право на задоволення власних соціальних потреб: на повноцінну освіту, відпочинок, працю, створення сім’ї, пенсійне забезпечення, доступ до культурних цінностей. Тому питання особистісного розвитку дитини з особливостями психофізичного розвитку привертає велику увагу батьків, педагогів, психологів, дефектологів.

З огляду на це ведуться пошуки чинників, що сприяють успішному вихованню та навчанню маленької особистості та запобіганню невстигання дитини в колективі, труднощів її адаптації.

З цього можна зробити висновок, що основну роль у вихованні дітей з особливими освітніми потребами відіграють саме батьки, що важливою функцією сімейного виховання є пробудження та підтримка в дітях прагнення навчатися.

У чому ж полягає вплив сім’ї і школи на успішне навчання особливої дитини?

Сучасна школа дає дитині наукові знання і виховує свідоме ставлення до дійсності, а родина забезпечує практичний життєвий досвід, виховує вміння налагоджувати дружні стосунки з ровесниками, дотримуватися позитивної соціальної поведінки, справедливості. Важливим є рівень психологічної зрілості дитини, що характеризується високим ступенем розвитку таких якостей і процесів, як:

– сформованість прийомів ігрової діяльності;

– розвиток соціальних емоцій і достатній рівень морального розвитку;

– розвиток уяви;

– достатній рівень наочно-образного мислення, пам’яті, мовлення, уваги, спостережливості;

– адекватна самооцінка.

Для гармонійного розвитку особистості необхідно те й інше.

Тому шкільна успішність є важливим критерієм оцінки дитини з особливими потребами як особистості з боку дорослих та однолітків. Ставлення до себе як до учня значною мірою визначається сімейними цінностями. У дитини на перший план виходять ті її якості, які найбільше турбують батьків – підтримка власного авторитету. Важливо й те, щоб педагоги і родина виховували в особливого вихованця навички:

– сприймати й оцінювати себе як повноцінну особистість;

– усвідомлювати й відображати особисті почуття та бажання;

– визначати своє місце в колективі;

– адекватно реагувати на помилки та невдачі;

– приймати рішення;

– розв’язувати конфлікти позитивним шляхом;

– позитивно сприймати інших дітей та спілкуватися з ними.

Особистісною особливістю в особливих дітей може стати тривожність. Висока тривожність набуває стійкості при постійному незадоволенні з боку батьків. Якщо тимчасові труднощі, які переживає дитина, роздратовують дорослих, виникає тривожність, страх зробити щось погано, неправильно. Той же результат досягається в ситуації, коли дитина навчається досить успішно, але батьки чекають на більше та пред’являють високі, нереальні вимоги.

Через зростання тривожності та пов’язану з нею низьку самооцінку в особливих дітей можуть знижуватися навчальні досягнення та з’являється невпевненість у своїх силах. Це призводить до ряду інших особливостей – бажання дочекатися і дотримуватися лише вказівок дорослого, діяти лише за зразками та настановами, острах виявити власну ініціативу, формальне засвоєння знань, умінь, навичок та способів дій.

У таких випадках, як правило, батьки незадоволені спадною продуктивністю навчальної діяльності дитини, все більше й більше зосереджуються на спілкуванні з нею, що підсилює емоційний дискомфорт. Виникає замкнене коло: несприятливі особистісні особливості дитини відображаються на її навчальній діяльності, низька результативність діяльності викликає відповідну реакцію оточуючих, а ця негативна реакція, в свою чергу, підсилює особливості дитини, які виникли. Розірвати це коло можна, змінивши установки та оцінки батьків. Не караючи дитину за окремі недоліки, батьки знижують рівень її тривожності та цим сприяють успішному виконанню навчальних завдань.

І батьки, і школа завжди можуть знайти можливість для формування пізнавального інтересу в особливих школярів. Перш за все потрібно сформувати позитивне ставлення до діяльності, розкрити її зміст, потім залучити дітей до розв’язання практичних та пізнавальних завдань; у ході роботи обов’язково підкреслити досягнення дітей, підбадьорювати та підтримувати інтерес постановкою все нових і нових завдань та питань.

Якщо стане помітно, що особливі школярі не цікавляться навчанням та навчальними предметами, то спершу потрібно з’ясувати, чим іншим цікавляться, яке коло інтересів. Це важливо знати, щоб виховувати пізнавальні інтереси на основі вже наявних та запобігти нерівномірному розвитку здібностей.

Причини цього такі:

1. Несформоване позитивне чи створене негативне ставлення до навчання, тобто не підготовлені передумови виховання інтересу до навчання;

2. Неправильно організована в сім’ї чи в школі навчальна діяльність: відсутність трудового виховання, відсутність режиму, безлад у домі, неналагоджене життя в сім’ї, відсутність робочого місця.

Іноді особливі школярі не встигають у навчанні, їм не подобається вчитися, тому батьки повинні виявляти інтерес до їхніх навчальних занять, перевіряти, як вони виконують домашні завдання, допомагати виконувати складні вправи, організовувати активний відпочинок.

Якщо особлива дитина зазнає труднощів у навчанні, то можна скористатися такими порадами:

При появі у дитини труднощів в оволодінні письмом:

1. Важливо вчасно помітити, що дитині важко писати, можна самому, а краще з педагогом, проаналізувати, в чому утруднення: поганий почерк, повільне письмо, недописування, неправильне написання літер, порушена диференціація звуків тощо;

2. Звернутися до дитячого психолога, дефектолога чи логопеда;

3. Отримавши у дефектолога, логопеда пораду та певні завдання, потрібно виконувати їх разом з дитиною щодня по 20–25 хвилин.

Які ж можна дати рекомендації батькам щодо подолання у дітей труднощів у набутті навичок читання?

1. Постійно приділяйте увагу розвитку зв’язного мовлення, збагачуйте словниковий запас, слідкуйте за правильністю вимови звуків;

2. Своєчасно звертайтеся до логопеда при порушенні вимови звуків та утрудненні в опануванні навичками читання;

3. Доброзичливо, а не насильно прилучайте дитину до читання.

Необхідно обов’язково сформувати у дитини потребу та бажання читати. Для цього корисно пропонувати книги, які їй цікаві. Не наполягати, щоб дитина читала тільки вголос. Корисно щоденно читати вголос всього кілька хвилин для відпрацювання темпу та закріплення навичок читання. Добре заохочувати дитину та переконувати її, що труднощі в оволодінні навичками читання можна та потрібно подолати.

Життєво важливим і необхідним чинником успішності дитини з особливостями психофізичного розвитку є достатній рівень освіченості.

Що ж потрібно для цього?

1. Своєчасно навчати дитину умінням та навичкам, які відповідають віку дитини;

2. Стимулювати пізнавальну активність;

3. Контролювати засвоєння отриманих відомостей, щоб вони стали дійсно знаннями, якими дитина зможе скористатися;

4. Розширювати кругозір дитини не лише на дидактичному матеріалі (настільних іграх, книжках, фільмах), а й у різних життєвих ситуаціях;

5. Стимулювати дитину до розповіді про те, що прочитали, попросити переказати зміст твору, казки, мультфільму спочатку за питаннями, що орієнтують, а потім самостійно. Вчити виділяти головну думку сюжету, називати дійових осіб, події;

6. Навчати дитину читати, рахувати та писати тільки в ігровій формі;

7. Не допускати однобічного розвитку особистості дитини.

Тому головним завданням сімейного виховання є гармонійний усебічний розвиток дитини, підготовка її до життя в соціальних умовах, реалізація творчого потенціалу. Звичайно, не існує єдиної формули успішного виховання дітей у сім’ї – це завжди залежить від рівня моральності й духовної культури батьків, їхніх життєвих планів, ідеалів, вчинків та сімейних традицій.

Які ж основні умови успішного виховання дітей з особливими потребами?

1. Важливо створити у сім’ї здоровий мікроклімат, правильну тональність і загальну спрямованість.

Головне, щоб сім’я була дружна, цілеспрямована, радісна, де пануватиме атмосфера взаємодопомоги, щирості, тепла, справжньої турботи.

2. Довіряти дитині та надавати можливість діяти самостійно.

Довіра сприяє самовихованню дитини, її самовдосконаленню. Відверті, довірливі стосунки між батьками й дітьми роблять мікроклімат у сім’ї благополучним.

3. Виховувати поважне ставлення дітей до найстарших членів родини – бабусі й дідуся.

4. Узгодження і єдність усіх сімейних вимог .

Головне правило: ні за яких обставин не допускайте в сім’ї різних дій, неузгоджених впливів.

Дотримуючись основних умов виховання дітей, батьки можуть використати такі правила:

1. Незважаючи на інвалідність дитини, потрібно ставитися до неї як до дитини з особливими потребами, яка потребує спеціального навчання, виховання та догляду.

2. Використовуючи спеціальні рекомендації, поради та інструкції дефектолога, психолога, реабілітолога, логопеда поступово і цілеспрямовано:

– навчайте дитину різних способів спілкування;

– навчайте основних правил поведінки;

- розвивайте навички самообслуговування;

– формуйте вміння, що допоможуть подолати стреси;

– виявляйте і розвивайте творчі здібності вашої дитини;

– розвивайте зорове, слухове, тактильне сприйняття за допомогою гри.

3. Створіть у сім’ї середовище емоційної безпеки:

– виховуйте дитину в атмосфері любові, поваги та добра;

– дотримуйтеся постійного режиму дня;

– позбавтеся усіх чинників, що можуть спричинити у дитини страх чи негативну емоційну реакцію.

4 Відвідуйте групи підтримки і взаємодопомоги, де можна полегшити почуття ізоляції, емоційну тривогу, поділитися як своїми успіхами так і проблемами.

5. Виховуючи дитину з особливими потребами, треба навчитися:

– поважати свою дитину;

– сприймати її такою, як вона є;

– дозволяти їй бути собою;

– хвалити і заохочувати до пізнання нового;

– стимулювати до дії через гру;

– розмовляти з дитиною, слухати її, спостерігати за нею;

– підкреслювати її сильні властивості;

– впливати на дитину проханням – це найефективніший спосіб давати їй

інструкції.

Виховання та розвиток кожної дитини відбувається за певних умов і під впливом інших осіб. Кожному, хто виховує дітей з особливими потребами, завжди треба пам’ятати слова великого вченого І. Павлова: “…Ніщо не залишається непорушним, а все завжди може змінитися на краще. Аби тільки були створені відповідні умови ” .

Нейрогімнастичні вправи для дітей з особливими освітніми потребами

Нейрогімнастичні вправи можна використовувати для зняття втоми та підвищення працездатності дитини, адже вони сприймаються дітьми як цікаві ігри.

Ось декілька таких вправ:

«Дзеркальне малювання»

На стіл кладемо чистий лист паперу. Дитина бере в обидві руки по олівцю або фломастеру та починає малювати симетричні малюнки обома руками одночасно. Можна розпочати з простого: лінії, геометричні фігури. З часом завдання можна ускладнювати.

«Кільце»

Дитині пропонуємо послідовно та якомога швидше перебирати пальці рук, поєднуючи по черзі в кільце з великим пальцем вказівний, середній, підмізинний та мізинець. Виконувати в прямому та зворотному порядку спочатку кожною рукою окремо, а потім разом.

«Частокіл»

Руки підняти догори, пальці випрямити. Схрестити вказівний та середній пальці, в потім – підмізинний та мізинець. Ритмічно змінювати схрещення пальців.

«Перехресні кроки»

Спочатку дитина повільно крокує на місці, високо піднімаючи коліно та торкаючись (або наближаючи) до нього ліктем тієї ж руки. Потім виконується крокування, при якому коліна тягнеться лікоть протилежної руки.

Ø Присвячуючи таким вправам 5-10 хвилин щодня, можна легким та цікавим способом для дитини з особливим освітніми потребами сприяти покращенню моторики, стимулювати розвиток уваги та пам’яті.

ЗАКОН УКРАЇНИ

{Закон втратив чинність на підставі Закону № 2145-VIII від 05.09.2017, ВВР, 2017, № 38-39, ст.380}

Про внесення змін до Закону України "Про освіту" щодо особливостей доступу осіб з особливими освітніми потребами до освітніх послуг

(Відомості Верховної Ради (ВВР), 2017, № 30, ст.322)

Верховна Рада України постановляє:

1. Внести до Закону України "Про освіту" (Відомості Верховної Ради України, 1996 р., № 21, ст. 84 із наступними змінами) такі зміни:

1) у частині першій статті 3:

в абзаці першому слова "на безкоштовну освіту в усіх державних навчальних закладах" замінити словами "на освіту в усіх навчальних закладах, у тому числі на безоплатну освіту в державних і комунальних навчальних закладах", а слова "місця проживання та інших обставин" - словами "особливих освітніх потреб, місця проживання та інших ознак";

абзац четвертий після слова "заочною" доповнити словами "дистанційною, індивідуальною";

доповнити абзацом п’ятим такого змісту:

"створенням належних умов для здобуття освіти особами з особливими освітніми потребами з урахуванням їхніх індивідуальних потреб в умовах інклюзивного навчання";

2) абзац другий статті 6 доповнити словами "у тому числі доступність для осіб з особливими освітніми потребами освітніх послуг, зокрема інклюзивного навчання, за місцем проживання";

3) статтю 7 доповнити частиною другою такого змісту:

"Особам з особливими освітніми потребами забезпечується право на навчання за допомогою найбільш доступних для таких осіб мови, методів і способів спілкування, зокрема навчання жестовою мовою, шрифтом Брайля";

4) частину першу статті 14 доповнити абзацами дванадцятим і тринадцятим такого змісту:

"забезпечують доступ осіб з особливими освітніми потребами до державних і комунальних навчальних закладів шляхом створення безперешкодного середовища відповідно до законодавства за рахунок коштів відповідних місцевих бюджетів;

забезпечують підвезення учнів, вихованців з особливими освітніми потребами до місця навчання і додому, у тому числі шкільними автобусами, пристосованими для перевезення дітей, які пересуваються на кріслах колісних";

5) доповнити статтею 23-1 такого змісту:

"Стаття 23-1. Забезпечення реалізації права на освіту осіб з особливими освітніми потребами

1. Особа з особливими освітніми потребами - це особа, яка потребує додаткової постійної чи тимчасової підтримки в освітньому процесі з метою забезпечення права на освіту, сприяння розвитку особистості, поліпшення стану здоров’я та якості життя, підвищення рівня участі у житті громади.

2. Інклюзивне навчання - це система освітніх послуг, що забезпечує реалізацію права на освіту осіб з особливими освітніми потребами, а також їх соціалізацію та інтеграцію в суспільство. Психолого-педагогічна, корекційно-розвиткова та інша допомога особам з особливими освітніми потребами в системі освіти надається у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з урахуванням їхніх потреб, визначених в індивідуальній програмі розвитку особи з особливими освітніми потребами.

3. Індивідуальна програма розвитку особи з особливими освітніми потребами - це документ, що забезпечує індивідуалізацію навчання особи з особливими освітніми потребами, визначає перелік необхідних психолого-педагогічних, корекційно-розвиткових та інших послуг і засобів для розвитку дитини, який розробляється групою фахівців з обов’язковим залученням батьків чи інших законних представників дитини";

6) частину сьому статті 36 викласти в такій редакції:

"7. Для здобуття загальної середньої освіти створюються вечірні (змінні) школи, інклюзивні та/або спеціальні класи для навчання осіб з особливими освітніми потребами, а також класи, групи з очною, заочною, дистанційною формами навчання при загальноосвітніх школах.

Загальноосвітні навчальні заклади на підставі письмового звернення особи з особливими освітніми потребами, її батьків чи законних представників створюють інклюзивні та/або спеціальні класи для навчання осіб з особливими освітніми потребами";

7) статтю 40 доповнити частиною четвертою такого змісту:

"4. Професійна підготовка або перепідготовка осіб з особливими освітніми потребами у професійно-технічних навчальних закладах здійснюється за рахунок бюджетних коштів у межах обсягу державного замовлення з урахуванням медичних показань і протипоказань для подальшої трудової діяльності таких осіб. Вибір форм і методів професійної підготовки проводиться згідно з висновками спеціалістів медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії лікувально-профілактичних закладів";

8) у частині третій статті 42:

абзац перший після слова "заочна" доповнити словом "дистанційна";

в абзаці другому слово "умови" замінити словами "рівні умови";

9) частину другу статті 48 після слова "заочною" доповнити словом "дистанційною";

10) у статтю 61 включити частину третю такого змісту:

"3. Фінансування у визначеному Кабінетом Міністрів України порядку додаткових корекційно-розвиткових занять (послуг) та придбання спеціальних засобів корекції психофізичного розвитку, визначених індивідуальною програмою розвитку особи з особливими освітніми потребами, здійснюється за рахунок коштів субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання державної підтримки особам з особливими освітніми потребами, коштів місцевих бюджетів, інших джерел, не заборонених законодавством".

2. Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Президент України П.ПОРОШЕНКО

м. Київ

23 травня 2017 року

№ 2053-VIII

Інклюзивна освіта – вимога часу

Інклюзія: як розшифрувати?

Інклюзія (від Inclusion – включення) – процес збільшення ступеня участі всіх громадян у соціальному житті. Це політика й процес, що дає можливість всім дітям брати участь у всіх програмах.

Інклюзивна освіта – це система освітніх послуг, що ґрунтується на принципі забезпечення основного права дітей на освіту та права здобувати її за місцем проживання, що передбачає навчання дитини з особливими освітніми потребами в умовах загальноосвітнього закладу.

Одним із головних завдань інклюзії є відгук на широкий спектр освітніх потреб в шкільному середовищі та поза його межами.

Інклюзія розглядається як процес визнання і реагування на різноманітність потреб всіх тих, хто навчається. Вона припускає їх активну участь в процесі отримання знань, в культурному і суспільному житті. Інклюзія приводить до зменшення сегрегації в системі освіти. Вона вимагає змін і модифікацій змісту, підходів, структури і стратегії освіти з урахуванням потреб усіх дітей, керуючись переконаністю, що системи загальної освіти зобов'язані навчати усіх дітей.

Інклюзія особливо підкреслює надання можливостей для рівної участі дітей з інвалідністю (фізичною, соціальною і емоційною) в загальній системі здобування освіти, для індивідуального вибору і отримання спеціальних послуг і пристосувань для тих, кому це необхідно.

При визначенні інклюзії важливо відзначити наступні моменти.

Мається на увазі:

заохочення відмінностей;
користь для тих, хто навчається, а не тільки для тих, хто піддається виключенню;
відсутність в школі дітей, які можуть відчувати себе виключеними;
надання рівного доступу до освіти або створення спеціальних умов для певних категорій дітей без їх виключення.

Не мається на увазі:

реформа тільки спеціальної освіти, але реформа як формальної, так і неформальної освіти;
реагування тільки на відмінності, але також підвищення якості освіти для тих, хто навчається;
спеціальні школи, але можлива додаткова підтримка для учнів у загальній системі освіти;
задоволення потреб тільки дітей з інвалідністю;
задоволення потреб однієї дитини за рахунок іншого.

Інклюзивна освіта включає:

визнання рівної цінності для суспільства всіх учнів і педагогічних працівників;
підвищення ступеня участі учнів у навчальному процесі та позашкільних заходах й одночасне зменшення рівня ізольованості частини учнів;
зміни в політиці навчального закладу, практиці та шкільній культурі з метою приведення їх у відповідність з різноманітними потребами учнів, які навчаються в даному навчальному закладі;
Подолання бар’єрів на шляху отримання якісної освіти та соціалізації всіх учнів, а не тільки учнів з інвалідністю та учнів з особливими освітніми потребами;
аналіз і вивчення спроб подолання бар’єрів і покращення доступності навчальних закладів для окремих категорій учнів. Проведення реформ і змін, спрямованих на користь усіх учнів;
переконання, що відмінності між учнями – це ресурс, що сприяє педагогічному процесу, а не перешкоди, які необхідно долати;
визнання прав дітей на отримання освіти в загальноосвітніх навчальних закладах, що розташовані за місцем проживання;
покращення ситуації у школах у цілому як для учнів, так і для педагогів.
визнання ролі шкіл не тільки в підвищенні академічних показників учнів, а й у розвитку місцевих громад;
розвиток партнерських відносин між школами і місцевими громадами;
визнання того, що інклюзія в освіті – це один з аспектів інклюзії в суспільстві.

Ключові елементи інклюзивної освіти

При визначенні сутності інклюзії, важливо звернути увагу на чотири елементи, які ілюструють її характерні особливості.

Інклюзія - це процес. Вона повинна розглядатися як постійний нескінченний пошук якнайкращих способів реагування на людську різноманітність. Це - навчання тому, як жити, приймаючи всі відмінності, і вчитися виходячи з цього. У такій ситуації відмінності бачаться позитивніше - як стимули, сприяючі отриманню знань.
Інклюзія пов’язана з визначенням і подоланням бар’єрів. Тому вона включає накопичення, класифікацію й аналіз інформації з різних джерел з метою планування поліпшень в політиці й практиці.
Інклюзія - це присутність, участь і досягнення всіх учнів. Присутність в даному випадку означає те, «де діти навчаються і як часто вони відвідують школу»; під участю мається на увазі рівність в отриманні досвіду в стінах школи, а отже, кожен з учнів повинен приймати думки інших; і досягнення - це результат навчання за всією програмою, а зовсім не результати тестів або іспитів.
Інклюзія акцентує увагу на тих групах учнів, які більше схильні до виключення або маргіналізації або незасвоєння знань. Це має на увазі відповідальність проведення моніторингу тих груп, які статистично знаходяться в зоні більшого ризику, а також при необхідності зробити кроки до забезпечення їх присутності, участі й досягнень в системі освіти.

В основу інклюзивної освіти покладена ідеологія, яка виключає будь-яку дискримінацію дітей, яка забезпечує однакове ставлення до всіх людей, але створює спеціальні умови для дітей з особливими потребами.

Основні принципи та цінності інклюзивної освіти

Інклюзивна освіта – цінності:

це визнання того, що всі діти можуть навчатися;
це робота зі всіма дітьми, незалежно від їх віку, національності, мови, походження, особливостей розвитку;
це вдосконалення освітніх структур, систем і методик для забезпечення потреб всіх дітей;
це частина великої стратегії по створенню інклюзивного суспільства;
це динамічний процес, який знаходиться постійно в розвитку.

Інклюзивна освіта базується на таких принципах

цінність людини не залежить від її здібностей і досягнень;
кожна людина здатна відчувати і думати;
кожна людина має право на спілкування і на те, щоб бути почутою;
адаптація системи до потреб дитини, а не навпаки;
справжня освіта може здійснюватися тільки в контексті реальних взаємостосунків;
всі люди потребують підтримки і дружби ровесників;
задоволення індивідуальних освітніх потреб кожної дитини;
визнання спроможності до навчання кожної дитини та, відповідно, необхідність створення суспільством відповідних для цього умов;
залучення батьків до навчального процесу дітей як рівноправних партнерів та перших вчителів своїх дітей;
командний підхід у навчанні та вихованні дітей, що передбачає залучення педагогів, батьків та спеціалістів;
складність завдань повинна відповідати здібностям дитини;
рівний доступ до навчання у загальноосвітніх закладах та отримання якісної освіти кожною дитиною;
подолання потенційних бар'єрів в навчанні.

Інклюзивна освіта є підходом, який допомагає адаптувати освітню програму та навчальне середовище до потреб учнів, які відрізняються своїми навчальними можливостями.

Інтеграція vs. інклюзія

Інтеграція - зусилля, спрямовані на введення дітей з особливими освітніми потребами у регулярний освітній простір. Ми пристосовуємо учня до вимог школи.

Інклюзія передбачає пристосування шкіл та їх загальної освітньої філософії та політики до потреб усіх учнів – як обдарованих дітей, так і тих, котрі мають особливі потреби. Інклюзія потребує змін на всіх рівнях освіти, оскільки це – особлива система навчання, яка охоплює весь різноманітний контингент учнів та диференціює освітній процес, відповідаючи на потреби учнів усіх груп та категорій.

Інклюзію в освіті можна розглядати як один із багатьох аспектів інклюзії в суспільстві в цілому.

Переваги інклюзивної освіти:

Для дітей з особливими потребами:

завдяки цілеспрямованому спілкуванню з однолітками поліпшується когнітивний, моторний, мовний, соціальний та емоційний розвиток дітей;
ровесники відіграють роль моделей для дітей з особливими освітніми потребами;
оволодіння новими вміннями та навичками відбувається функціонально;
навчання проводиться з орієнтацією на сильні якості, здібності та інтереси дітей;
у дітей є можливості для налагодження дружніх стосунків зі здоровими ровесниками й участі у громадському житті.

Для інших дітей:

діти вчаться природно сприймати і толерантно ставитися до людських відмінностей;
діти вчаться налагоджувати й підтримувати дружні стосунки з людьми, які відрізняються від них;
діти вчаться співробітництву;
діти вчаться поводитися нестандартно, бути винахідливими, а також співчувати іншим.

Для педагогів та фахівців:

вчителі інклюзивних класів краще розуміють індивідуальні особливості учнів;
вчителі оволодівають різноманітними педагогічними методиками, що дає їм змогу ефективно сприяти розвиткові дітей з урахуванням їхньої індивідуальності;
спеціалісти (медики, педагоги спеціального профілю, інші фахівці) починають сприймати дітей більш цілісно, а також вчаться дивитися на життєві ситуації очима дітей.

ПОРАДИ Й РЕКОМЕНДАЦІЇ ВИХОВАТЕЛЮ, У ГРУПІ ЯКОГО НАВЧАЄТЬСЯ ДИТИНА З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ

- Навчитися толерантно ставитися до особливих дітей, але в ніякому разі не акцентувати увагу на дитині;
- Сприяти тому, щоб кожна дитина відчувала себе прийнятою;
- Сприяти створенню у дитячому колективі атмосфери доброзичливості, справедливості й терпимості;
- Надавати індивідуальну підтримку, але при цьому не відокремлювати дітей з особливими потребами від основної групи дітей;
- Намагатися наблизити навчальні завдання до потреб і можливостей такої дитини;
- Співпрацювати з іншими педагогами (логопедом, психологом, лікарями) та батьками в одній мультидисциплінарній команді