Профілактика
Онлайн-квест «Живи без иллюзий»
«Психологические аспекты жестокого обращения
с детьми в семье»
В психологической литературе домашнее насилие – это:
· действие или бездействие одного из членов семьи, направленное против других членов семьи;
· использование преимущества силы или власти, которая лишает членов семьи личных прав и свобод и становится угрозой для их жизни и здоровья (физического и психического).
Как видим, это определение охватывает 4 характерных признака насилия:
1) умышленное действие;
2) нарушение прав и свобод;
3) превосходство одного человека над другим;
4) вред.
Насилие является нарушением прав и свобод человека, которое делает невозможным его самозащиту.
Виды домашнего насилия
1) психологическое (высмеивание, преследование, словесное оскорбление, угроза, принуждение, запугивание, психологическое давление, враждебность, формирование чувства и прочее);
2) физическое (биение рукой, другими предметами, шлепки, толкания, выкручивание рук, любое рукоприкладство);
3) сексуальное (противоправное посягательство одного человека на половую неприкосновенность другого, действия сексуального характера в отношении несовершеннолетних);
4) экономическое (преднамеренное лишение одним человеком другого жилья, одежды, имущества или денежных средств).
Психологические аспекты
самых распространенных видов домашнего насилия
Фізичне (тілесне) покарання як спосіб контролю за поведінкою різко полегшує відчуття провини (покарали – значить зняли відповідальність, спрацював механізм, який дозволив уникнути провини). Без почуття провини (в розумних межах, а не такої, яка постійно пригнічує) неможливе формування здорової самосвідомості. Людина ж може контролювати свою поведінку лише завдяки власній самосвідомості. Якщо ви прагнете умисно заважати формування у вашої дитини нормальної самосвідомості, будуйте і надалі ваші відносини на каральній основі. Покарання – це моральний замах на здоров'я: фізичне і психічне. Покарання не повинно «витісняти» любов. Покараний – вибачений. Інцидент вичерпано – сторінку перегорнуто. Наче нічого й не трапилося. Про старі гріхи ані слова, не заважайте починати спочатку! Хоч би що трапилося, хоч би якою була провина, покарання не повинно сприйматися дитиною як перевага вашої сили над її слабкістю, як приниження. Дитина повинна боятися не покарання, а того, що вона може прикро вразити вас.
Агресивність – це не тільки заподіяння шкоди, це впевненість у своєму праві вирішувати все за інших, маніпулювати. Використовуючи різні засоби тиску на дітей, батьки заохочують їхню надмірну залежність від них, ставляться як до власності, а не як до людини, яка має право рости і ставати незалежною, впевненою, бути собою. «Весь трагізм батьківства полягає в тому, що ми повинні навчити наших дітей поводитися без нас»,- стверджує відомий психолог І.Кон. Таким чином, батьківське почуття власності – поганий порадник у вихованні, воно розвиває у дітях надмірну компромісність, залежність, надмірне підпорядкування дорослим, низький опір зовнішньому тискові. Наслідки такого виховання: брак впевненості в собі, деформація ставлення до себе, приниження себе, низька самооцінка. Що більше насильства в дитинстві, то більша імовірність впасти у залежність у дорослому віці.
Особистість дитини часто оцінюється з точки зору її покірності. Дуже помиляються батьки, які вважають, що основою правильних стосунків з дітьми є слухняність у найгіршому розумінні цього слова: без зайвих розмов робити тільки так, як кажуть батьки. Такі батьки нехтують почуттями і думками дитини, вважають, що вона не має права на власну думку, вчинок, а значить, не визнають її особистістю окремою від них самих. Вчать не мати своєї позиції і не відстоювати її, а підкорятися, пасувати перед авторитетами. Сліпа слухняність призводить до того, що дитина стає безініціативною, пасивною, несамостійною, безвільною, безпомічною, не вміє брати на себе відповідальність, може легко підпадати під вплив, стати виконавцем чужої волі, легкою здобиччю сильних і владних людей.
«Я не можу зрозуміти, як можна виховати у дитини власну думку, якщо постійно вимагати від неї покори», - говорить Вірджинія Сатір, американський психотерапевт у книжці «Як будувати себе і свою сім’ю».
Не слід покладатися у вихованні лише на силу, інакше ви привчаєте дітей зважати лише на силу (хто сильніший, той і правий). Не треба «сильнодіючих ліків» (криків, погроз, покарань) у простих ситуаціях, прибережіть їх на крайні випадки, інакше ви скоро вичерпаєте себе, а ліки перестануть діяти. Система залякування дітей, що побутує в деяких родинах, призводить до неправдивості та нещирості – особливого способу самозбереження. Тяжкі приниження нищать атмосферу рівноправності, вкрай негативно позначаються на формуванні таланту особистості, спричиняють психастенічні реакції, імпульсивні дії та афекти. Батьки часто звертаються до силових методів виховання, тому що, на їхню думку, вони менш витратні і більш результативні. Так, короткочасний результат буде. Але це не свідома поведінка, а поведінка, яка постійно потребує вашого (зовнішнього) контролю. Внутрішній контроль (свідома саморегуляція) таким чином не формується: дитина намагається поводитися краще не тому, що вона усвідомлює необхідність приймати певні норми і відповідати їм, а тому, що боїться покарання, а, значить, вчиться хитрувати, пристосовуватися. Це шлях деформацій характеру, завдання шкоди особистості, а не розвитку її. Працюючи ж, перш за все, над собою, над подоланням набутих стереотипів, над розвитком власної поведінкової гнучкості, освоєнням адаптивних моделей власної поведінки, вчитись конструктивних форм подолання конфліктів, ефективній взаємодії з власною дитиною – це шлях значно складніший, він потребує постійних душевних витрат, але дієві ший та ефективніший. Це робота на перспективу – формування здорової особистості.
Тілесні покарання роблять дитину не господарем власного тіла і своєї психіки, а її рабом, вони нав’язують їй досвід поразки, прищеплюють безпорадність, безпомічність, призводять до деградації, приниження гідності дитини, озлоблюють її. Надто бурхливі прояви обурення, безконтрольні вибухи гніву, люті з боку батьків розпалюють погані нахили дітей, привчають їх до нестриманості, злості, безконтрольних вибухів емоцій. Батькам слід усвідомити, що на негативних емоціях позитивну особистість ще ніхто не виховував.
Пригнічення особистості дитини може закінчитися великим вибухом, зробити її агресивною, призведе до відкритого протесту. Агресивність завжди породжує іншу агресивність, яка може бути спрямована на тих же батьків, на ровесників на самого себе (аутоагресивність).
Жорстоке ставлення до дітей – це крайній ступінь невиправданої перестановки ролей, коли батьки помилково вважають, що мають право на те, щоб діти емоційно підтримували їх, задовольняли їхні емоційні потреби, коли намагаються вирішувати свої емоційні проблеми за рахунок дітей, «зриваються» на них. Якщо нав’язати дитині цю ненормальну роль, вона не буде розвиватися як слід. Коли наші власні емоційні ресурси вичерпуються, щоб уникнути психічного виснаження, треба намагатися якнайшвидше відновити свої сили (молитва, медитація, спілкування з природою, з друзями, нові інтереси), взяти «тайм-аут» у конфлікті з дитиною і, в першу чергу, заспокоїтися самому.
«Приходимо у батьківство не зі знаком якості. Приносимо дитині разом із любов’ю» і благими намірами свій характер з його викривленнями і вадами, свій мінливий настрій, своє невігластво та егоїзм, купу невирішених проблем, від побутових до духовних – все найкраще і все найгірше… Дитина – наш відбиток… Батьки! З вас ліпиться початковий образ світу. Глибина відбитку, який залишається вами в душі, ніякому порівнянню не піддається – сильніше цього тільки сама Природа. Хочеш добра дитині, тільки добра? Турботливий, запобігливий, вимогливий, інакше не можна? Запитай себе, де закінчують «йому це потрібно», і починається «я цього хочу». Не забули, що дитина – не ваше продовження? Не забули, що це жива душа, яку ви не знаєте, таїна вселенська? Що це і є твоє справжнє продовження!» (Володимир Леві «Нестандартна дитина».)
Психологічне насильство більше, ніж інші види насильства, залежить від культурних особливостей вираження емоцій, прийнятих паттернів спілкування в сім'ї і відношення до дітей. Воно є підґрунтям будь-якого насильства.
Психологічне (емоційне) насильство - поведінка батьків або осіб, що їх заміняють, учителів, вихователів та ін., яка завдає шкоди емоційному розвитку дитини та її почуттю власної гідності.
Гарбарино, використовуючи термін "психологічно побита дитина", виділяє п'ять форм психологічно негативного відношення до дитини: відторгнення; ізоляція; тероризування; ігнорування; розбещеність.
Відповідно до тверджень Хота і його колег, психологічно жорстоке поводження з дитиною набуває 6 основних форм: відкидання; відмова в емоційному відгуку; приниження; залякування; ізоляція; експлуатація.
Науковці Державного інституту проблем сім'ї та молоді й гуманітарного центру "Розрада" виділяють наступні прояви психічного (емоційного) насильства:
- погрози (покинути дитину, самогубства, заподіяти фізичну шкоду і т.п.);
- використання привілеїв дорослих (поводження з дітьми як з, як із своєю власністю і т.п.);
- ізоляція (контроль доступу дитини до інших людей, перебування дитини у помешканні, заборона виходити з дому, контроль спілкування дитини з друзями);
- залякування (навіювання страху за допомогою розповідей, дій, жестів);
- дитина є свідком знущань над іншими;
- інші види емоційного насильства: приниження, образи, брутальність, створення постійних стресових ситуацій, постійні насмішки, постійне змінювання правил, непослідовність, брехня, використання дітей у конфліктах між батьками.
Поведінка дітей, які пережили психологічне насильство може бути як занадто нормативною, орієнтованою на похвалу, так і протестуючою. Дитина може реагувати на хронічне переживання психологічного насильства різними соматичними розладами: безпричинні підняття температури, біль в животі, головні болі й т.п.
До психологічного насильства рідко відносяться як до насильства, його вплив на життя дитини часто недооцінюють, воно рідко розглядається як причина для втручання. Поширеність цієї форми насильства важко виміряти в конкретних цифрах в силу того, що воно важко виявляється, погано формалізується.
Отже, будь-яке насильство – це завжди психічна травма, яка деформує особистість, перешкоджає нормальному психічному розвиткові дитини, руйнує її психічне здоров'я. Батьки мають усвідомити, що найважливіша умова успішного виховання – становлення правильних стосунків з дітьми. Для того, щоб досягти взаєморозуміння з ними, треба усвідомити, що основа спілкування в сім’ї – доброзичливість, довірчі стосунки.
«Людина формується все життя: змінює погляди, звички, принципи, і в собі власну долю як хрест або яскравий веселий ліхтарик.» (Лія Вест)
Профілактика залежності від нікотину, алкоголю та наркотиків!
Проблема «шкідливих звичок» є найбільш поширеною в наш час, а боротьба з ними це завдання не тільки державного рівня, а й кожної окремої людини. Паління – це розповсюджена звичка, яка призводить до небезпечних порушень здоров’я, особливо у дітей.
Найбільшу небезпеку тютюн становить для підлітків. Особи, які почали палити до 25 років, помирають від раку легень у 5 разів частіше ніж ті, хто почали палити після 25 років.
Смертельною є доза від 50 до 100 мг нікотину, що є еквівалентною 20 випаленим цигаркам!
Причини паління.
Головною причиною, через що молодь починає палити, дослідники вважають паління в родині й найближчому оточенні, коли паління сприймається як нормальне явище.
Біля 90 % курців вважають паління шкідливим для себе, і лише дві третини роблять спроби полишити звичку.
Наслідки паління можуть проявлятися від першіння в горлі та подразнення очей до хронічного бронхіту, ішемічної хвороби серця, раку.
Курці завдають шкоди не лише собі, а й оточуючим, які дихають повітрям, забрудненим тютюновим димом. Концентрація окису вуглецю в приміщеннях через паління значно підвищується. Особливо це шкідливо для дітей. Вагітні жінки, які палять наражають на небезпеку плід, збільшуючи ризик смерті дитини у перинатальному періоді (внутрішньоутробний період та 7 діб після народження). Діти від матерів, які палять, частіше народжуються з дефектами та більш сприйнятливі до хвороб.
Профілактика тютюнопаління:
1. Проаналізувати, коли і чому виникає бажання палити.
2. Під час паління – задатися питанням: чи приносить ця звичка мені задоволення зараз?
3. Призначити день відмови від паління.
4. Переконати себе, що паління шкідливе для здоров’я.
5. Щодня зменшувати кількість випалених цигарок.
6. Почати займатися фізичними вправами.
7. У разі виникнення бажання запалити – випити склянку води, зайнятися цікавою справою тощо.
Пам’ятайте!
Якщо людина випалює в день лише 1 – 2 цигарки, то скорочує тривалість життя на 4 – 6 років.
Алкоголь негативно впливає не тільки на того хто зловживає ним, але й на майбутнє покоління.
Дослідження вчених доводять, що у підлітків алкоголізм, як захворювання, виникає і розвивається у 4 рази швидше, ніж у дорослих. Деградація особистості також відбувається набагато швидше.
Ті, хто зловживають алкоголем живуть приблизно на 15 років менше, ніж люди з помірним та несистематичним вживанням спиртних напоїв!
Науково доведено, що наслідки одноразового вживання алкоголю здоровою людиною зберігаються в організмі протягом 2-х тижнів.
Концентрація алкоголю у крові більше 5 проміле є смертельною для дорослої людини!
Якщо людина знаходиться під впливом алкоголю протягом значного часу, біохімічні процеси головного мозку змінюються. Організм прагне підтримати процеси функціонування нервової системи і як наслідок – формується звичка (стан), яка веде до щоразу більшої дози вжитого алкоголю, у людини формується алкогольна залежність.
Алкоголь впливає на ЦНС: гальмує роботу мозкових центрів, що відповідають за вищу діяльність людини (інтелект, совість, критичну оцінку ситуації, рівень культури).
На тлі хронічного захворювання на алкоголізм також виникають алкогольні кардіоміопатія, гастрит, панкреатит, гепатит, нефропатія, енцефалопатія, анемії, порушення імунної системи, ризик інсульту, цироз печінки.
Профілактика алкоголізму:
1. Не долучатися до вживання алкоголю.
2. З юних років привчатися до спорту.
3. Тренувати силу волі, відмовлятися від пропозицій щодо вживання спиртних напоїв.
4. Знайти собі корисні та цікаві заняття.
5. Навчитись отримувати задоволення від тверезого спілкування.
6. Відпочивати під час вихідних та свят, не вживаючи алкоголю.
7. Загартовуватись і піклуватися про стан свого здоров’я, ставити собі мету в житті.
Пам’ятайте!
Ви несете відповідальність за своє здоров’я та здоров’я нащадків.
Наркоманія – хвороба, що позбавляє життя.
Наркоманія це хвороба, що виникає внаслідок вживання наркотичних речовин та призводить до глибокого руйнування організму і навіть смерті.
Причинами виникнення і розвитку наркоманії найчастіше являються: особливості характеру, психічні та фізичні розлади, вплив різних негативних соціальних чинників, виникнення наркоманії серед хворих, змушених тривалий час приймати наркотичні речовини в медичних цілях.
Однією з умов розвитку наркоманії є відсутність необхідних знань у людини та неусвідомлення небезпеки вживання наркотичних речовин. Біля 50-80% всіх наркозалежних вперше спробували наркотики виключно задля цікавості.
Розвивається три основні клінічні феномена вживання наркотиків:
1. психічна залежність;
2. физическая зависимость с возможным абстинентным синдромом (синдромом отмены). Чтобы избавиться от проявлений абстиненции (физических страданий), наркозависимый начинает принимать все большие дозы наркотика;
3. рост выносливости (толерантности) – наркозависимые со стажем также увеличивают дозы наркотика по сравнению с начальным этапом.
По данным исследований, подростки употребляют наркотики в шесть раз чаще, чем люди других возрастов.
Средняя продолжительность жизни наркоманов 4 – 4,5 лет после первого приема наркотических веществ!
Наркомания является источником распространения ВИЧ – инфекции. 70% инъекционных наркоманов являются носителями вирусов СПИДа. Кроме этого, при постоянном употреблении наркотических веществ возникает хроническое наркотическое отравление, являющееся причиной расстройства функций многих органов и систем организма, особенно центральной нервной системы.
Профилактика наркомании:
1. При любых обстоятельствах – отказываться от попытки «пробовать» наркотические средства. Даже первая попытка может привести к привыканию. Надо четко уяснить: наркоман это смертник, который обязательно умрет, если вовремя не прекратит употреблять наркотики.
2. Не нужно скрывать свою зависимость. Вокруг много людей (особенно для молодежи), которые готовы помочь: родители, врачи, учителя, старшие товарищи.
Живите полноценной, здоровой жизнью без вредных привычек.