Поради щодо підтримки дітей в умовах воєнного стану
"ЯКЩО ВАША ДИТИНА ПЕРЕЖИЛА ТРАВМАТИЧНІ ПОДІЇ» РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ТА МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ ВІД 3 ДО 7 РОКІВ"
У стресовій ситуації для дитини дуже важлива реакція батьків. Спокій та впевненість у поведінці батьків − це захист для дітей. Діти виробляють власну модель поведінки, спостерігаючи за важливими дорослими.
Важливо піклуватися не лише про дитину. Вам варто подбати й про себе, оскільки батьки є головним джерелом допомоги та підтримки для дитини.
ДЛЯ БАТЬКІВ Якщо ви пережили надто сильний стрес, то можуть спостерігатися: «картинки» наяву, спотворене або точне повторне переживання того, що відбувалося, підвищена збудливість з яскравими спалахами гніву, або навпаки, емоційне отупіння, коли нічого в житті не радує, а ви живете «на автоматі» Може турбувати стан тривожного очікування, ніби подія не минула, а може в будь-який момент повернутися. Часто спостерігається витіснення, як прагнення уникати думок, розмов, почуттів, що можуть викликати переживання про травму; іноді цілі пласти події випадають з пам’яті. Буває й навпаки: безперервні, «по колу», думки про травму. Можуть спостерігатися складності з засинанням та труднощі з концентрацією уваги. Все це - симптоми стресових реакцій, і їх виникнення абсолютно нормальне в ненормальних обставинах. Однак, якщо вони не проходять протягом місяця-двох, або ж є такими, що вам важко впоратися, слід звернутися за професійною допомогою.
Кілька простих рекомендацій, які можуть допомогти впоратися зі стресом і його наслідками: - Коли вам важко заснути, зробіть кілька простих процедур. Намагайтеся, і це дійсно важливо, завжди лягати спати в певний час. Уникайте напруженої діяльності протягом декількох годин до того, як лягати спати. Уникайте алкоголю, тютюну і кофеїну (хоча іноді кава допомагає заснути, але це не завжди корисно), оскільки вони шкодять вашому сну. Не дивіться телебачення, новини, краще почитайте позитивну книгу, випийте склянку теплого молока (якщо у вас немає протипоказань), займіться улюбленим хобі, повільно прогуляйтеся. Деякі рекомендації щодо сну є на с.20. - Зверніть увагу на харчування. Зрозуміло, що не завжди є можливість повноцінно харчуватися, але в той самий час, іноді все ж можна виконувати це правило. Намагайтеся пити достатньо води, їсти більше простої їжі, сезонних овочів, а не майонезів і борошняних страв.
- Обов’язково робіть зарядку, розтяжки (потягушки), ще краще – разом із дитиною. - Ходіть пішки там, де це можливо. - Щодня буде корисним запитати себе: а що я зробив для себе? Тільки для себе. Піклуватися про себе – дуже важливо. Адже для того, щоб дбати про інших, потрібні сили!
ПРО ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНЯТ На відміну від дорослих, у дітей недостатньо життєвого досвіду, тому вони не можуть адекватно реагувати навіть на стрес низької інтенсивності (низької – з точки зору дорослої людини). Діти можуть відчувати власну незахищеність і безпорадність у світі, який їм не до кінця зрозумілий. Сам механізм дитячого стресу полягає в тому, що щось зовнішнє, невідоме, погане, насильно вдирається в життя дитини, починає переслідувати у вигляді спогадів або страхів. Буває, що малюки переживають страшні події мовчки таємно, нібито «всередині себе». Буває, що дитина, навпаки, стає агресивною, незвично активною або часто плаче. Дитяча психіка має величезні резерви самовідновлення та саморегуляції. Більшість дітей повертаються до норми після травматичної події, без професійної допомоги психологів, лише завдяки підтримці та турботі батьків або близьких людей.
РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ. Розмовляйте зі своєю дитиною, навіть якщо вона маленька, не думайте, що вона вас не розуміє. Говоріть без сюсюкання, але в той самий час враховуйте її вік. Говоріть з вашою дитиною про ваші власні почуття (але не скаржтеся на чоловіка, дружину або батьків. Не беріть дитину в союзники у конфлікті з ними. Маємо на увазі «говоріть про почуття» – пояснюйте їх, що вони означають. Нормалізуйте навіть негативні переживання, з якими ви боретеся, адже ви справляєтеся, хоч вам і складно?!).
Уважно прислухайтеся до того, що говорить дитина та як вона це говорить: чи відчувається в її словах тривога, страх, занепокоєння? Дуже корисним може бути повторення слів дитини: «я боюся, що; ти боїшся, що...». Це допоможе і дитині, і дорослому прояснити свої почуття. Не втомлюйтеся запевняти свою дитину: «Ми разом. Ми піклуємося про тебе. Ми завжди будемо намагатися піклуватися про тебе». Можливо, вам доведеться повторювати це багато разів. Торкайтеся дитини, обіймайте її якнайчастіше, або стіль- ки – скільки їй потрібно. Нехай вона відчуває вашу турботу і близькість не тільки на словах. Робіть малюкові масаж. Не шкодуйте часу, укладаючи дитину спати. Розмовляйте з нею, заспокоюйте її. Якщо потрібно, залиште світло включеним. Спостерігайте за дитиною під час ігор. Нерідко саме у грі дитина проявляє свої почуття: страх, агресію. Сприяйте іграм, що розряджають напругу. Маємо на увазі ігри з піском, водою, малювання, активні ігри. Якщо дитині хочеться будь-що вдарити, дайте їй щось м’яке, наприклад, подушку. Якщо дитина загубила, або зламала улюблену іграшку, дозвольте їй побути сумною, чи поплакати. Це важлива для неї подія, яку потрібно пережити зрозумілими для неї способами. Це важливо: тренувати вміння дитини в спокійній ситуації! Цей матеріал буде корисним для тих сімей, котрі проживають в зоні, де можуть відбуватися обстріли. Водночас він може бути корисним для родин з інших територій, як ілюстрація того, як можна підготувати дитину до певної кризової ситуації. Для того, щоб легше пережити обстріл чи іншу критичну ситуацію, організуйте місце, де діти разом з дорослими можуть сховатися та почуватимуть себе у безпеці. Там повинні бути заготовлені вода, їжа, аптечка, ковдри, теплі речі, туалет або якийсь його аналог. Важливо задовольнити базові потреби, щоб створити мінімальне відчуття затишку та безпеки. Організуйте в безпечному місці «ігровий куточок», де є все для творчості та ігор. Підготуйте «банк ігор», в які ви звичайно граєте, і старайтеся дотримуватися цих маленьких ритуалів.
«РЕПЕТИЦІЯ» У «спокійні дні» організовано всією групою або родиною репетируйте – як можна спускатися на кілька хвилин у безпечне місце.
Кризове реагування дитини та можливі способи допомоги Якщо ваша дитина погано спить, не хоче лягати спати, не хоче спати одна, прокидається вночі з криком. Що з нею відбувається: Коли діти налякані, вони хочуть бути з тими, хто допомагає їм відчувати себе в безпеці й хвилюються, якщо цих людей немає поруч. Перед сном дитину зазвичай переслідують спогади, тому що вона не відволікається на інші заняття. Можливо, дитина відчуває страх смерті, або інші страхи. Дітям часто сниться те, чого вони бояться наяву, і тому їм страшно заснути. Як допомогти: Якщо хочете, дозвольте дитині спати з вами. Дайте їй зрозуміти, що це тільки на певний час. Заведіть якийсь звичай, ритуал перед сном, наприклад, розповідайте казку, помоліться, полежте в обіймах. Кожен день розповідайте їй, що будете робити наступного дня, щоб вона знала, чого чекати. Обійміть її та скажіть, що ви з нею і будете поряд. Зрозумійте, що вона не навмисне вередує, це може тривати деякий час і потрібно проявити терпіння. Намальовані та проговорені страхи перестають лякати. Можна придумати «другу серію» страшного сну зі щасливим кінцем. Можна намалювати страхи на повітряній кулі, та відпустити її в небо. Можна зробити сейф для страхів, який наповнити символічними зображеннями: м’ятими кульками паперу,
малюнками, шишками. Ключ від сейфа може бути у дитини, або у дорослого, якому вона його довірить. Зробіть пастку для снів з паличок і ниток. Скажіть дитині, що вона ловитиме погані сни та пускати до неї тільки хороші. Можна перед сном ставити дитині аудіозаписи з казками, або заспівати колискову. Якщо ваша дитина боїться, що з вами щось трапиться (такі страхи можуть бути й у вас) Що з нею відбувається: Такі страхи природні для тих, хто пережив небезпеку. Дитина відчуває свою безпорадність. Як допомогти: Нагадайте дитині та собі самому, що зараз вам нічого не загрожує, а на випадок небезпеки ви підготовлені. Розкажіть дитині, що зробите все можливе, щоб забезпечити вашу з нею безпеку. Перерахуйте конкретні заходи, які ви вживаєте. Заплануйте, хто подбає про дитину, якщо з вами дійсно щось трапиться. Це допоможе вам самим менше хвилюватися, і дитина не буде так сильно сприймати вашу невпевненість, страхи та побоювання. Разом займайтеся чимось позитивним, щоб відвернути дитину від тривожних думок. Малюйте, співайте, грайте разом. Можна зробити разом будь-які «чарівні» обереги.
Якщо ваша дитина плаче або вередує, коли вас немає, навіть якщо ви просто пішли до ванни. Якщо дитина не переносить розлуки з вами. Що з нею відбувається: Діти, які ще не вміють говорити та не можуть висловити свої почуття, висловлюють страх, чіпляючись за дорослих і плачучи. Організм дитини реагує на розлуку (шлунок стискається, серцебиття частішає). Щось всередині їй говорить: «ні, я не хочу його втратити!»
Дитина не намагається маніпулювати або командувати вами – їй просто страшно. Вона може лякатися, коли йдете не тільки ви, але й інші близькі люди. Дитина може в цілому боятися прощань. Як допомогти: Намагайтеся проводити разом з дитиною більше часу. Якщо потрібно відлучитися ненадовго (до ванни), допоможіть дитині проговорити її почуття (смуток від розставання, страхи після травматичної події). Дайте дитині зрозуміти, що ви любите її: «Тобі, напевно, страшно. Ти не хочеш, щоб я йшла, бо минулого разу, коли ми розлучалися, ти не знав де я. Зараз все по-іншо- му – я швидко повернуся». Пограйте в «клубочок»: відійдіть на деяку відстань від дитини, тримаючи в руці клубок ниток, давши дитині кінець нитки. Запропонуйте їй смикнути за кінчик нитки та дайте відповідь: «я поруч». Поступово збільшуйте відстань. Зробіть з нитки браслетик собі й дитині, як символ зв’язку між вами. Корисно пограти в хованки, наприклад, в гру «ку-ку». Можна дати малюкові якесь доручення, бажано щось таке, чим йому подобається займатися. У дитини завжди повинна бути фотографія, де вона разом з мамою, на ній прізвище, ім’я, по батькові дитини та мами (або обох батьків) з контактними телефонами, чи іншими способами зв’язку. Якщо ваша дитина відчуває труднощі з харчуванням, їсть занадто багато, або відмовляється від їжі. Що з нею відбувається: Стрес по-різному впливає на дитину, в тому числі й на її апетит. Здорове харчування важливе, але якщо ви приділятимете занадто багато уваги їжі, це викличе додатковий стрес і створить напруженість у ваших стосунках. Як допомогти: Розслабтеся. Зазвичай, по мірі зниження рівня стресу апетит дитини стає нормальним. Не змушуйте дитину їсти насильно!
Їжте разом з дитиною. Ви можете перетворити час їжі на хвилини веселощів і відпочинку. Добре залучати дитину до приготування їжі. Тримайте в будинку корисні продукти, якими можна швидко перекусити. Діти часто їдять на ходу. Якщо ви все ж хвилюєтеся, або якщо дитина сильно втратила у вазі – проконсультуйтесь у педіатра. Якщо ваша дитина втрачає здатність щось робити, що робила раніше (наприклад, користуватися горщиком) Якщо дитина не говорить так добре, як раніше, почала смоктати палець, згортається клубочком і т. д. Що з нею відбувається: Часто, коли малюки переживають стрес, або їм страшно, вони тимчасово втрачають недавно придбані здібності та навички. Дитина робить це не навмисно! Психіка дитини самостійно намагається зменшити шкоду в ситуації після травми та повернути її «господаря» на той етап розвитку, де йому було добре. Це тимчасово! Втрата якоїсь здатності після того, як дитина її придбала (наприклад, якщо вона знову почала мочитися в ліжко) змушує її відчувати сором і зніяковілість. Дорослі, що піклуються про дитину, повинні проявити розуміння та підтримку. Як допомогти: Уникайте критики особистості дитини – це змушує дитину хвилюватися, і їй ще складніше буде відновити свої вміння. Говоріть про необхідність розвивати вміння. Будь-які нав’язливі рухи (смоктання пальця, гризіння нігтів, змахи головою, руками, повіками, онанізм) – спроба зняти тривожність і означає привід бути з дитиною більш терплячим. Можна погладити її в цей момент по спині, сказати: «я з тобою, ти як?». Важливо проявити підтримку. У разі нетримання сечі чи калу дорослі повинні повторювати дитині: «Ми знаємо, що ти робиш це не навмисне. Це скоро мине». Однак, за можливості краще все-таки звернутися до невролога. Замість того, щоб концентруватися на труднощах (наприклад, невмінні користуватися горщиком) – допоможіть дитині відчути, що її розуміють, приймають, люблять і підтримують. Добре перерахувати, скільки людей її любить. Добре буде дати дитині щось менше за неї: іграшку, клубок ниток, цуценя – когось або щось, про кого можна піклуватися. Займіться ліпленням з пластиліну або глини. Побудуйте укриття з подушок і ковдр. В ході того, як дитина відчує себе в більшій безпеці, вона знову відновить втрачену здатність. Обов’язково хваліть її за найменші успіхи. Якщо ваша дитина поводиться необережно, робить щось небезпечне для себе Що з нею відбувається: Може здатися дивним, але, коли діти не відчувають себе в безпеці, то самі часто поводяться небезпечно або безтурботно. Це спосіб дитини сказати: «Ти мені потрібна. Доведи, що я тобі дорогий – захисти мене!» Як допомогти: Забезпечте безпеку дитини. Спокійно підійдіть і, якщо потрібно, візьміть її на руки. Дайте малюкові зрозуміти, що те, що він робить, небезпечно, що він дорогий вам, і ви не хочете, щоб із ним щось сталося. Не кричіть на нього! Така поведінка дитини може бути проявом аутоагресії (страх завжди збільшує агресію, але діти часто поширюють її на себе). Пограйте в ігри, що «випускають агресію». Покажіть дитині, що є більш позитивні способи привернути вашу увагу.
Якщо ваша дитина лякається того, чого не боялася раніше Що з нею відбувається: Малюки вірять у те, що батьки всемогутні та можуть захистити їх від усього. Ця віра допомагає їм почуватися в безпеці. Після того, як сталося щось небезпечне, ця віра похитнулася, а без неї дитині стало страшніше жити в цьому світі. Багато чого може нагадувати дитині про пережите та лякати її (звуки петард, машини швидкої допомоги, люди, що кричать, переляканий вираз вашого обличчя). Ви в цьому не винні – винна ситуація. Як допомогти: Коли дитина перелякана, поговоріть з нею про те, що ви зробите, щоб захистити її. Перерахуйте конкретні заходи, вжиті вами для захисту та забезпечення безпеки. Якщо дитина говорить про монстрів, або чудовиськ, яких вона боїться – допоможіть їй вигнати їх. Скажіть: «Іди, чудовисько, не лякай мою дівчинку (хлопчика). Я зараз прикрикну на монстра, він злякається і піде. Пішов геть!». Нехай малюк намалює страх, спробуйте запропонувати домалювати «смішні» деталі. Посмійтеся разом. Лише не лякайте дитину людьми (не кажіть «дядько прийде і забере»). Щоб уникнути ретравматизаціі, уважно поставтеся до тієї теле- і відеопродукції, яку дивиться ваша дитина, до розмов, які вона чує навколо, до новин, які ви, або хтось обговорюєте поруч з дитиною.
Якщо ваша дитина здається «гіперактивною». Якщо дитина не може всидіти на місці, якщо їй складно сконцентрувати увагу Що з нею відбувається: Страх може породжувати нервову енергію, яка зберігається в організмі (накопичується адреналін). Дорослі, хвилюючись, часом ходять туди-сюди швидкими кроками. Саме в таких ситуаціях діти бігають, стрибають і поводяться неспокійно. Коли ми зациклюємося на поганому, нам важко приділяти увагу чомусь іншому, тому діти можуть бути неуважними та можуть не чути ваших слів і прохань. Деякі діти гіперактивні від народження, а після стресу це може посилитися. Як допомогти: Допоможіть дитині усвідомити свої емоції (страх, занепокоєння) і запевніть дитину, що зараз вона в безпеці. Допоможіть дитині позбутися «зайвої» нервової енергії: нехай розімнеться, побігає, позаймається іграми. Якщо в даний момент не можна пограти чи побігати і потрібно заспокоїти її негайно – нехай глибоко та повільно подихає разом з вами. Техніка подана на с. 18. Посидьте з нею і позаймайтеся будь-чим, що вам обом подобається – покидайте м’яч, почитайте книги, пограйте, помалюйте. Навіть якщо дитина буде продовжувати бігати навколо, їй це допоможе. Обов’язково робіть зарядку щодня. Якщо дитина активна по своїй природі – концентруйтеся на позитивних аспектах. Подумайте про те, яка енергія в ній вирує та знайдіть їй заняття, яке допоможе з користю витратити цю енергію. Якщо ваша дитина грає агресивно, або в агресивні ігри Що з нею відбувається: Малюки часто висловлюють свої емоції грою. Агресивні ігри – це їх спосіб показати нам, в якій жахливій ситуації вони побували, або перебувають, і що відчувають на душі. Діти часто копіюють побачене, не даючи цьому оцінки (добре чи погано). Як допомогти: Якщо дитина достатньо доросла, можна спробувати разом з нею проговорити та «розібрати» гру, на: почуття, стани, переживання учасників тощо, а не просто говорити, що це «погано» чи «добре», «так потрібно». Звертайте увагу на те, які почуття висловлює дитина у процесі гри. Навчіть проявляти ці почуття в словах і будьте поруч, щоб підтримати її (взяти на руки, втішити).
Програвання ситуації – це прекрасний терапевтичний хід. Дозвольте дитині програти ситуацію до кінця, навіть якщо для вас ці спогади болючі. Дитина сама зрозуміє, коли припинити. Ігри «у війну» намагайтеся делікатно підвести до мирного фіналу. Можна показати варіанти того, як мирним шляхом можна вирішити труднощі, пограти «в дипломатів». Якщо дитина постійно говорить про те, що трапилося і про ті страшні речі, які побачила Що з нею відбувається: Дитина повторно переживає те, що трапилося, намагається це осмислити та зрозуміти. Коли дитина говорить про те, що трапилося, це може викликати сильні емоції, як у вас, так і у дитини (страх, смуток, злість). Як допомогти: Якщо можете, уважно прислухайтеся до того, що говорить дитина. Можливість виговоритися людині, що зрозуміє – зцілює психіку. Якщо дитина занадто засмучується, не стримується, якщо раз за разом програє одну і ту ж трагічну сцену – поговоріть з нею про те що сталося, не прикрашайте та не залякуйте. Не кажіть, що все добре, чи що нічого не було. Говоріть про подію, як про те, що можна було пережити. Це допомагає дитині заспокоїтися, відчувати себе захищеною. Якщо це триває надто довго – подумайте, чи не варто порадитися з психологом. Якщо ваша дитина стала дуже вимогливою та командує вами. Якщо дитина здається «впертою», наполягаючи на тому, щоб все робилося, як вона хоче Що з нею відбувається: З 18 місяців до 3 років малюки зазвичай намагаються «командувати». Це може дратувати, але це нормальна складова процесу дорослішання, і допомагає дітям усвідомити, що вони дорогі для батьків і можуть отримати бажане. Коли діти відчувають небезпеку, вони намагаються командувати батьками більш чим зазвичай. Це їхній метод боротьби зі страхами. Вони немов би говорять: «все навколо так жахливо, що мені потрібно хоч щось контролювати». Пам’ятайте, що в стресових ситуаціях психіка дитини може тимчасово регресувати, навіть діти старшого віку можуть поводитися «як маленькі» та вередувати. Як допомогти: Пам’ятайте, це не означає, що дитина погана або примхлива. Нехай малюк контролює дрібниці. Дайте йому можливість вибирати, що одягнути або з’їсти, в які ігри пограти, які казки почитати. Здобувши контроль над частиною свого життя, дитина почувається краще. Врівноважуйте можливість вибору та контролю, дотримуючись режиму дня. Якщо дитина буде «командувати» рішуче всім, то все одно буде відчувати себе незахищеною. Підбадьорюйте дитину, коли вона намагається навчитися чомусь новому. Дитина відчуває, що контролює ситуацію, якщо у неї виходить самостійно одягати черевики, збирати пазли, або конструктор, налити сік у склянку. Добре доручити їй турбуватися про цуценя, ляльку або іграшку. Якщо ваша дитина стала дратівливою та має спалахи гніву. Якщо дитина кричить багато (більше звичайного). Що з нею відбувається: Можливо, ще до того, що сталося, у вашої дитини бували спалахи гніву. Це нормально для малюків. Дитина зневіряється, коли у неї щось не виходить, або коли вона не може висловити, що вона хоче, чи що їй потрібно. Тепер дитині є про що сумувати (як і вам), і, можливо, їй дійсно потрібно поплакати або покричати. Агресія – це абсолютно нормальна реакція на стрес. Таким чином дитина ніби доводить собі, що вона сильніша, ніж навколишнє, яке змусило її страждати. Як допомогти: Така поведінка − спосіб висловити внутрішній біль, одна зі стратегій боротьби з наслідками травми.
Тому потрібно бути уважним, і ні в якому разі не потрібно проявляти агресію у відповідь. Навчіть дитину скидати агресію в активних іграх, або на предмети призначені для цього: подушка, папір, груша для биття. Покажіть їй техніки подолання агресії: як гарчить лев, як тупотять бегемотики на крокодилах тощо. Добре буде пограти в сніжки використовуючи зім’ятий папір, або влаштувати вдома бій подушками. За можливістю запишіть дитину в спортивну секцію. Привчіть до активних ігор. Робіть із нею разом зарядку щодня. Поставтеся до спалахів гніву більш терпимо, ніж завжди. Спробуйте «почути» потреби, які стоять за цим криком. Скажіть, щось наприклад: «Ти розлютилась, бо я не купила тобі іграшку? Я не мала змоги це зробити. Ти можеш злитися далі, проте я можу тобі запропонувати...». Не оцінюйте саму дитину, або її емоції, оцінюйте саме її вчинки. Помічайте найменші позитивні зміни в поведінці та не скупіться на похвалу. Зверніть увагу на домашню атмосферу. Конфлікти в родині погіршують ситуацію і можуть бути причиною для дитячої агресії. Якщо ваша дитина говорить: «Забирайся, я тебе ненавиджу». Якщо дитина каже, що це ви в усьому винні Що з нею відбувається: Коли трапляється щось погане, малюки часто гніваються на батьків, бо вірять, що батьки могли цьому запобігти. Ви не винні, але зараз не час виправдовуватися. Ваша дитина потребує вас. Як допомогти: Провину можна зняти, порівнявши ситуацію з ураганом: «Хіба дерева винні, що по лісі пройшов ураган? Ми з тобою, як ті дерева...». Пам’ятайте, через що пройшов малюк. Він не вірить у те, що говорить. Він просто злий, і його охоплюють різні складні емоції. Підтримайте гнів дитини: «Я бачу, що ти злишся», але
обережно направте його на пережиті ситуації: «Ти дуже сердишся – сталося таке ... Мені дійсно дуже шкода, що це сталося». Потім можна запропонувати разом попрацювати над розв’язанням проблеми. Як тільки дитина запитає: «А як ми це будемо робити?», можна обговорити питання, спільно влаштувавши мозковий штурм на тему: «як зробити щось, щоб вирі- шити те, що хочеться».
Якщо ваша дитина не хоче ні грати, ні займатися чимось ще. Якщо дитина поводиться так, немов не відчуває жодних почуттів (радості чи смутку). Що з нею відбувається: Ймовірно дитина відчуває дистрес. При сильному нервовому потрясінні, особливо при зіткненні з досвідом, який дитині витримати не під силу, діти можуть «зависати» в реакціях, часом не відчуваючи свого тіла. Дитина в стані дистресу може приховувати свої почуття. Якою б не була реакція дитини на стрес – вона потребує вашої підтримки. Як допомогти: Створіть атмосферу любові та прийняття, щоб ваша дитина в буквальному сенсі «відігрілася» в ній. Проведіть разом час. Посидьте з дитиною, притисніть її до себе, обіймайте частіше. Якщо можете - оберніть її почуття в слова. Дайте їй зрозуміти, що сумувати, злитися, або хвилюватися – нормально: «Схоже, тобі нічого не хочеться. Напевно, тобі сумно. Це нормально». Поясніть їй спокійно те, що сталося. Можливо, ви могли б поділитися з дитиною власними почуттями. Намагайтеся разом з дитиною займатися чимось приємним для неї – почитайте книжку, заспівайте, пограйте разом. Прості способи «повернутися» до реальності – обмальовування долоньок, будь-які ігри з долоньками: ладушки, «сорокаворона». Ігри з піском, крупою, з конструктором. Ліплення, малювання відбитками ніг і рук на піску.
Якщо ваша дитина багато плаче Що з нею відбувається: У результаті пережитого лиха в житті вашої родини відбулося багато змін, і це природно, що дитина сумує. Коли дитина плаче, її організм виділяє речовини, що допомагають їй заспокоїтися. Діти дуже чутливі до емоційного стану батьків. Якщо ви самі відчуваєте непереборну печаль – зверніться за допомогою. Добробут вашої дитини залежить від вашого власного ставлення до самого себе. Як допомогти: Якщо дитина плаче при вас – значить, вона вам довіряє. Дозвольте дитині виражати сум. Допоможіть дитині озвучити свої почуття, дати їм назву та зрозуміти їх причину: «Думаю, тобі сумно. Багато чого поганого трапилося, ось, наприклад...». Підтримайте дитину – посидьте з нею, приділіть їй додаткову увагу. Спеціально виділіть час, який будете проводити разом. Обіймайте її, нехай вона відчуває, що ви поруч. Допоможіть дитині з надією дивитися в майбутнє. Важливо думати та говорити про те, як ви будете жити далі, будувати плани, що будете робити – наприклад, ходити на прогулянки, в парк або зоопарк, грати з друзями. Подбайте про себе.
Якщо ваша дитина сумує за людьми, яких ви більше не можете побачити. Що з нею відбувається: Навіть якщо малюки не завжди висловлюють свої почуття, знайте, що їм важко втрачати зв’язок з людьми, які для них важливі. Маленькі діти не розуміють, що таке смерть, і думають, що людина просто пішла та ще повернеться. Вони також можуть звинувачувати загиблих за те, що ті їх «покинули», пішли від них і не хочуть більше бачитися. Якщо загинув близький, дитина відчуватиме сильні емоції до цієї події. Якщо емоції надто сильні та не йдуть на спад протягом більш, ніж двох тижнів – зверніться до психолога. Як допомогти: Якщо людина поїхала, допоможіть дитині якось підтримувати з нею зв’язок (надсилати фотографії в інтернеті, телефонувати, листуватися тощо). Говоріть з дитиною про тих, хто їй дорогий. Навіть якщо цих людей поруч немає, можна пригадувати позитивні моменти. Визнайте, що дійсно важко не бачити близьких – це сумно. Якщо хтось загинув, простими словами чесно відповідайте на запитання дитини про те, що сталося. Смерть найближчих людей діти переживають по-різному, залежно від віку, але щоб змиритися з подією, багатьом з них потрібна допомога психолога. Це нормально. Якщо ваша дитина сумує за речами, які ви втратили в результаті події. Якщо дитина сумує за будинком, який довелося залишити. Що з нею відбувається: Для дитини дуже важлива звичні, знайомі обставини, улюблені речі, будинок, оточення. Якщо сім’я втратила занадто багато в результаті подій, дорослі можуть випустити з уваги, як багато для дитини може означати втрата іграшки, або іншого улюбленого предмета, наприклад, ковдри. Коли дитина сумує через іграшки, вона проявляє свій смуток по всьому, що ви втратили в результаті пережитого. Як допомогти: Дозвольте дитині виражати смуток, або поплакати. Дійсно сумно, що дитина втратила свою іграшку, або ковдру. За можливості, спробуйте знайти щось на заміну іграшки, або ковдри, що буде прийнятним для дитини та втішить її. Наприклад, придумайте казку, як стара іграшка прийшла до чарівника та перетворилася на нову. Їй можна залишити ім’я колишньої іграшки – був Кіт Васька, став Ведмідь Василь, а велосипед перетворився на новий самокат.
Спрямуйте увагу дитини на інші заняття, навчіть новим іграм. Якщо раніше у вас були якісь свої ритуали, наприклад, казка при підготуванні до сну, важливо намагатися дотримуватися їх. Це дозволить хоча б частково зберегти, або відновити звичну для дитини обстановку або уклад життя.
ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ: Якщо ви, або ваша дитина, після травмуючої події страждаєте занадто довго, або занадто сильно – потрібно звернутися до психолога, психотерапевта за консультацією і для пошуку способів підтримки дитини
Повернення до себе: Обмальовуємо долоньки фарбами, плескаємо. «Привіт, пальчику, як живеш?» «Заземлення», почуття опори: Вирощуємо «великі ноги». Залишаємо відбитки, малюнки стопами та долоньками на піску. Малюємо дерева, квіти, кущі – усе з великими та міцними коренями. Торкаємося носами, плечима, ліктями. Тупотимо ніжками, сильно як бегемотики, які проганяють хижаків. Повертаємо відчуття контролю: Дати в руки те, що можна пом’яти (пластилін, глину). Пограти з конструктором. Ліпимо уявну тварину. Ліпимо маску та кривляємося.
Вихід із вікового регресу (пам’ятаємо, що повернення на більш ранню стадію розвитку при сильному стресі – це нормальна реакція!): Нехай у дитини буде хтось, хто ще менший від неї – улюблена іграшка, лялька, цуценя; хтось або щось, про що вона дбатиме. Гра «Ти де?» – «Я тут!». Гра «Ти - начальник, я – кухарчук». Щоб позбутися страхів: Сейф, куди малюк зможе заховати свої страхи у формі зім’ятих папірців, шишок, клаптиків, малюнків, який можна зачинити на ключик, який буде у дитини, або у дорослого, якому вона довіряє. Робимо «ловця снів» – з паличок і кольорових ниток, як павутинку. Можна повісити над ліжком, щоб він «ловив» погані сни та не пускав їх до малюка. Шукаємо ресурси для подолання страхів – ліпимо, малюємо, клеїмо ангела-захисника; Будиночок: робимо намет, «штаб». Або укриття із тата та мами – сховатися між ними, в їхніх обіймах. 1000 способів малювання: Будиночок – на відчуття меж, на безпеку, майбутнє. Групові малюнки – відчуття спільності. Можна намалювати свої страхи та спалити малюнок. Малювати по розмальовці – це спокійніше, і з цього можна почати. Можна малювати ватними паличками, краплями, пластиліном. Малюємо на кольоровому, на темному, на посуді та на тканині.
